ПОМАРНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до помарні́ти. В хаті була Олексова жінка Катерина, молода ще, але з нужди дуже помарніла молодиця (Фр., І, 1955, 223).
2. у знач. прикм. Який схуд, поблід від важких умов праці, життя, хвороби і т. ін. Здорова, червонолиця,.. вона була правдивим силачем супроти худої, помарнілої Фрузі (Фр., І, 1955, 82); З першою метелицею прийшов до неї помарнілий, але веселий Марко (Стельмах, Правда.., 1961, 140); // Який утратив здоровий вигляд, красу, привабливість (про обличчя, тіло). — І на тілі, На княжім білім, помарнілім, Омию кров суху́, отру Глибокії, тяжкії рани… (Шевч., II, 1963, 337); — А ти був у простій блузі,.. блідий,.. з утомленим, помарнілим лицем (Фр., IV, 1950, 351); // Який зів’янув, утратив свіжість від нестачі вологи, поживних речовин і т. ін. * Образно. Кругом тебе простяглася Трупом бездиханним Помарнілая пустиня, Кинутая богом (Шевч., II, 1963, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 113.