ПО́МАЦКИ, присл. Те саме, що навпо́мацки. Світло всюди було потушено вже, і нам помацки довелося простувати до кухні (Мирний, IV, 1955, 346); Ольга дмухнула на свічку, повернулася і помацки пішла до своїх кімнат (Мик., II, 1957, 298); Дем’ян голився помацки, в темноті (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 149); * Образно. Чогось там вітер помацки шукав (Дор., Передгроззя, 1935, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 114.