ПОМЕ́РКЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до поме́ркнути і поме́ркти. Мені не вільно мережать журбою померклі сни, бо чую клич: віддай для праці серед бою свої найкращі дні весни! (У. Кравч., Вибр., 1958, 106); У виразі очей, трохи звужених і померклих, навіть промайнула тінь осуду (Гур., Друзі.., 1959, 34).
2. у знач. прикм. Який утратив яскравість, блиск; тьмяний. Лики іконні якось страх як смутненько дивилися з стін — древні, стемнілі, померклі лики (Вовчок, І, 1955, 302).
3. у знач. прикм. Сумний, похмурий (про очі, погляд і т. ін.). Вірний огир ледве дише: Зна, що згинути пора, І померклими очима На вояку позира (Щог., Поезії, 1958, 252); Померклим поглядом вона обвела кругом хату… (Мирний, III, 1954, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 116.