Слово "помертвілий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до помертві́ти. Скалкою снаряда й самого поранило, однак вчасно вихопив [Харитонович] на поверхню вже помертвілого Марка Івановича (Баш, Надія, 1960, 331); * Образно. Помертвілим був тепер Гаїнці ввесь світ (Гр., II, 1963, 481).

2. у знач. прикм. Який утратив ознаки життя; безжиттєвий, нерухомий. Івась слухав, не спускаючи помертвілих очей з матері (Мирний, І, 1954, 311); // у знач. прикм. Мертвотно-блідий. Наче хто огненними іскрами обсипав її помертвіле обличчя (Мирний, III, 1954, 126); — Там стріляють, — доповіла помертвілими губами мати (Кач., II, 1958, 378).

3. у знач. прикм. Який утратив свіжість; зів’ялий. Він розгріб один з.. горбів і в глибині його теж знайшов зім’яте, помертвіле деревце (Жур., Звич. турботи, 1960, 16).

4. у знач. прикм. Позбавлений усього живого; пустельний, безлюдний. Він прислухався до далеких шумів, що моторошно долинали з помертвілих вулиць (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 31).

5. у знач. прикм. Який утратив яскравість; тьмяний. Сухо ворушаться помережані прожилками повіки над помертвілим блиском очей (Стельмах, І, 1962, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 117.