ПО́МИН, у, ч., заст. Те саме, що поми́нки. Мовчки вернули [селяни] на помин,.. Якось не складувавсь гомін, Навіть дяки не пили (Граб., І, 1959, 137).
◊ І по́мину нема́є про кого-що: а) уже й не згадують, не говорять про кого-, що-небудь. За велетнів і помину немає; б) немає ніяких ознак наявності, існування чого-небудь; На по́мин душі́ чиєї: а) у релігійних обрядах — на молитву за померлого. Він думав передати їх [гроші] в церкву на помин душі небіжчика (Н.-Лев., II, 1956, 214); б) щоб пам’ятати, не забувати про кого-, що-небудь; Нема́є (не було́) і в по́мині — зовсім немає (не було), не існує (не існувало).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 120.