ПОМИНА́ТИ 1, а́ю, а́єш, недок., ПОМ’ЯНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка.
1. Віддаючи шану, називати кого-, що-небудь. Видаючи його [альманах] на спомин Котляревського, буде великим гріхом не пом’янути нашого першого драматичного письмовця драматичним утвором (Мирний, V, 1955, 374); Коли у Зубівку ми прибули З грузинськими гостями, з посланцями Од всіх трудящих рідної Москви, Щоб пом’януть ім’я Гурамішвілі, — Назустріч вийшли з квітами дівчата, І виступили повагом три діди, Три чисті білі хліби несучи (Рильський, III, 1961, 106).
◊ Не помина́ти (не пом’яну́ти) ли́хом, лихи́м (пога́ним і т. ін.) сло́вом кого: а) не згадувати про когось погано. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного (Вовчок, І, 1955, 29); — Матір побачиш — кланяйся. Хай не поминає лихом дочку свою непутящу (Гончар, II, 1959, 260); б) ввічлива форма прощання з ким-небудь. — Не поминай лихом, лейтенанте! — попрощався моряк із своїм і Харкевича благодійником (Голов., Тополя.., 1965, 14); Помина́ти (пом’яну́ти) до́брим (незли́м і т. ін.) сло́вом кого — з повагою, пошаною згадувати кого-небудь. Хто вік по-божому прожив, Ніколи зла і кривди не чинив, Того до смерті будуть поважати І добрим словом поминати (Гл., Вибр., 1951, 104); В сім’ї вольній, новій поминаємо сьогодні Тараса [Шевченка] незлим тихим словом (Тич., III, 1957, 84); Щоб там [на могилах загиблих воїнів] і клумби були, і квіти були, і лавочки, щоб можна було посидіти та добрим словом героїв пом’янути (Вишня, І, 1956, 360).
2. заст. Пригадувати (у 1 знач.). Поминаючи мак, їжте й так (Номис, 1864, № 12004); — Випиймо, о. Мойсей, як ми колись випивали.. Пом’янімо дні наших веселих молодощів! (Н.-Лев., І, 1956, 127); Терентій не сумнівався, що Мар’ян знову навідається до оселі, щоб пом’янути в ній Фросину (Стельмах, І, 1962, 183).
3. розм. Молитися за здоров’я живого або за упокій померлого. Я ніколи не зачепила малої дитини, за всіх молюся богу, ще й Параску.. поминаю в молитвах (Н.-Лев., II, 1956, 17); Сяде [Максим] собі у садочку… І вдову згадає І за її грішну душу Псалтир почитає. Катерину о здравії Тихенько пом’яне! (Шевч., II, 1953, 55).
◊ Помина́ти (пом’яну́ти) пра́ведну (грі́шну і т. ін.) ду́шу — молитися за померлого. Діда Уласа як слід поховаємо, що від його грошей зостанеться — на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу (Мирний, IV, 1955, 258); Хто посадить на могилі Червону калину? Хто без тебе грішну душу Поминати буде? Доню моя, доню моя, Дитя моє любе! (Шевч., І, 1963, 26).
4. Справляти поминки, брати участь у поминках. То було на самі проводи, і треба було через кладовище йти, де на гробках у той день усі поминають своїх родичів (Кв.-Осн., II, 1956, 77); Прийшли проводи. Треба, думаю, пом’янути свого покійничка (Н.-Лев., III, 1956, 257).
◊ Помина́й як зва́ли (зва́ти) — про безслідне зникнення кого-, чого-небудь. [Націєвський:] Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай як звали! (К.-Карий, І, 1960, 355); — Настю поминай як звали. На другий рік по Коліївщині татари як погнали її в ясир, так і слід захолов (Добр., Очак. розмир, 1965, 47).
ПОМИНА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПОМИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. Проходити або проїжджати повз кого-, що-небудь; минати. Поминаючи садибу міського голови, Мічурін і його дружина не чули, що говорилось про них на повитій диким виноградом веранді (Довж., І, 1958, 398); Наче вихор, полетів Сірий під гору; поминаючи своє військо, Шахай знав, що все воно здригнулося (Ю. Янов., І, 1958, 149); Мій машталір, в’їхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (Стор., І, 1957, 225); Гетьман поминув полковника і пішов до відчиненої хати (Ле, Наливайко, 1957, 179); // Пропливати повз кого-, що-небудь. — Ми багато днів поминали островки. Я вже почав тинятися по палубі (Ю. Янов., II, 1958, 84); «Лахтак», поминувши маленький острівець, заходив у протоку (Трубл., Лахтак, 1953, 37); // Обходити, обгинати кого-, що-небудь будь-яким транспортом, засобом і т. ін.; обминати (див. обмина́ти1 1). — Карпе! Держи-бо цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок (Н. — Лев., II, 1956, 275); // перен. Не зачіпати, не попадати (про предмет, яким ціляться в кого-, що-небудь). Але подушка поминула його та влучила благочинного по голові (Н.-Лев., III, 1956, 117); Що ж ти [куля] рвалася з дула, Що ж мене ти поминула (Мал., Запов. джерело, 1959, 89).
2. перех. Пропускати кого-небудь у дії, що розповсюджується на інших; обхо́дити. Мина почастував горілкою передніше молодиць, а потім себе, а парубків поминув (Н.-Лев., II, 1956, 120); Мічурін почав роздавати членам ревкому яблука.. Дістав яблуко й Рябов. Узяв і зніяковів — йому здавалось, що Мічурін помине його (Довж., І, 1958, 455); // Певними діями, засобами обходити що-небудь (про те, що заважає). Уже з місяць Семен Федорович Коляда десятою дорогою обходив Маланчину хату, та біди своєї не поминув (Зар., На.. світі, 1967, 403); Вміло поминаючи цензурні рогатки, журнал [«Плуг»] навертав читачів до революційних ідей (Рад. літ-во, 2, 1968, 76); // Пропускати певну стадію у розвитку чого-небудь. Народи, які перебували до революції на стадії феодального і навіть патріархально-родового ладу, прийшли до соціалізму, поминувши капіталізм (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 16); // Навмисне пропускати що-небудь, не зачіпати чогось (у розмові, якомусь повідомленні і т. ін.). Він розповів Міхонському зміст поеми,.. підносячи більше чудесні та фантастичні пригоди, а поминаючи побутові картини (Фр., III, 1950, 34); Сурмач поминає всі ці свої спогади (Ю. Янов., IV, 1959, 42); — Я помину причини, з яких сумні наслідки повстали, а сконцентруюся на самім результаті, котрий привів мене нині до вас… (Коб., II, 1956, 317); // Залишати що-небудь поза увагою, не зважати на щось, не враховувати чого-небудь. Поминаючи вже те, що самі оповідання [«Громадські промисловці»] написані не дуже вдатно, мова їх вражає занадто локальним характером (Коцюб., III, 1956, 206); Поминаємо докори з боку людей, подразнених у своїй амбіції тим, що ми відкинули їх власні вірші (Фр., XVI, 1955, 333); Розсердив мене «Вісник», поробивши з моєї статті цитати тільки про Стефаника і зовсім поминувши мою характеристику Ваших творів (Л. Укр., V, 1956, 317).
3. тільки док., неперех., заст. Відійти в минуле, пройти (про час, певні події і т. ін.). Скільки літ поминуло, прошуміло століть, І як пам’ятник слави — Запоріжжя стоїть (Шпорта, Запоріжці, 1952, 66); // Закінчитися, завершитися. Поминули й жнива (Коцюб., І, 1955, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 120 - 121.