ПОМИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поми́ти. За тією горбиною.. стирчали оточені колючим терном, обвітрені й помиті дощами руїни (Юхвід, Оля, 1959, 33); // у знач. прикм. Біла скатірка на столі та помиті лави аж сяли чистотою (Коцюб., І, 1955, 53); Врешті коли уже час настав їм додому вертатись, Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 122.