ПОМИ́Ї, поми́й і поми́їв, мн.
1. Вода від миття посуду з залишками їжі, рештками продуктів і т. ін. Кабан лає, що помий немає (Номис, 1864, № 12720); На позаливаній долівці стояв цебер, повний помий (Коцюб., І, 1955, 64); // Брудна вода після прання або миття чого-небудь. Проходить Орина з великим відром помиїв, виливає їх десь за тином і повертається (Собко, П’єси, 1958, 28).
2. перен. Рідка недоброякісна несмачна страва. — Хай уже ця розкіш вам, а на гурт дайте хоч людський куліш, а не помиї, — спокійно і уперто вів своєї Іван (Стельмах, І, 1962, 235); — З шахти не вилазиш, а додому прийдеш, тобі якісь помиї підсунуть (Ткач, Плем’я.., 1961, 84).
◊ Вилива́ти (ви́лити і т. ін.) поми́ї на кого — те саме, що Облива́ти (обли́ти) грязю́кою (поми́ями, бру́дом і т. ін.) (див. облива́ти). Русевич, виступаючи вдруге, почав з того, що постарався вилити на своїх противників якнайбільше помиїв (Шовк., Інженери, 1956, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 118.