ПОМНО́ЖУВАТИ, ую, уєш і ПОМНОЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМНО́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1. тільки помно́жувати, помно́жити. Збільшувати що-небудь у кількості, силі, величині, об’ємі. В його загоні була залізна дисципліна, яка помножувала сили навіть слабодухим (Панч, Гомон. Україна, 1954, 401); [Клавдія:] Я чула від твоїх родичів, що ти помножила собі хвороб тим, що їздила до Сергія, коли він помирав (Сміл., Черв. троянда, 1955, 74); Кожний знає з них, що він прийшов сюди звеличить Батьківщину, помножить у віках могуть її орлину (Сос., Близька далина, 1960, 29).
2. тільки помножа́ти, помно́жити, мат. Виконувати множення. Щоб помножити добуток кількох співмножників на будь-яке число, можна помножити на це число один із співмножників, залишивши інші без зміни (Алг., І, 1956, 11); — Запиши: ..тисячу двадцять п’ять помножити на п’ятсот двадцять і поділити на дві тисячі чотириста (Стельмах, І, 1962, 380); * Образно. Фільм «Тарас Шевченко» вперше приніс йому [С. Ф. Бондарчукові] славу талановитого актора. «Доля людини» закріпила її і помножила ще на славу талановитого постановника (Мист., 5, 1962, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 131.