ПОМОЛИ́ТИСЯ, молю́ся, мо́лишся, док.
1. Док. до моли́тися 1. Полічили, що достали, встали сіромахи, Помолились на схід сонця, Пішли понад шляхом (Шевч., І, 1951, 47); Прибирай, стара, у хаті, Помолися богу, Та й виходь мерщій стрівати Сина на дорогу (Щог., Поезії, 1958, 71); Семен помолився до неба, загорнувсь у свиту і заснув (Коцюб., І, 1955, 105); Потім мати каже: «Помолися, сину, богу, і він тобі щастя в дорозі пошле» (Тют., Вир, 1964, 29); * Образно. Вирядили ми свого батенька в далеку дорогу, А за його Україна-ненька помолиться богу (Л. Укр., І, 1951, 9).
2. Молитися якийсь час. — Дай же мені хоть часинку богу помолитись!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 416).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 132.