ПОМОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, док., перех.
1. Док. до мочи́ти. Переплив Дунай І чобіток не помочив, Знати козака, Що до дівчини ходив (Укр.. лір. пісні, 1958, 125); Дядя Гриша.. помочив ганчірочку й викрутив її (Головко, І, 1957, 362); Нагилив [Яків] шкур, помочив їх, ото вже чинити (Мирний, І, 1954, 222).
2. Намочити всіх або багатьох, все або багато чого-небудь; понамочувати. — Чом же ти не забрала та не помочила всіх сорочок?— спитала мати (Н.-Лев,, II, 1956, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 135.