Слово "помчати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. неперех. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю. Вулицею помчав вітер, знявши порох, сухі стебла та папери (Томч., Готель.., 1960, 314); Перша космічна ракета, запущена 2 січня 1959 року.., помчала в міжпланетний простір у бік Місяця (Наука.., 9, 1960, 4); // Швидко поїхати (про транспорт). Мамайчуків фургон уже помчав до радгоспу, рознуртував, потяг у вуличку сірий шлейф куряви (Гончар, Тронка, 1963, 123); Човни захиталися і мимо своєї волі помчали у відкрите море (Кучер, Полтавка, 1950, 89); Машина, зашелестівши шинами по асфальту, помчала вздовж вулиці (Хижняк, Килимок, 1961, 108); Поїзд помчав на повних парах (Мокр., Сто.., 1961, 128); // Швидко побігти; понестись. Так, як стояла [Марійка], помчала на місце горя (Коб., II, 1956, 186); Коні, на відстані почувши вовчий дух, нестримно помчали до слободи (Шиян, Гроза.., 1956, 198); Ось майнуло збоку смертельно перелякане зайченя і, прищулившись, розмашними стрибками, помчало відкритим степом (Тулуб, В степу.., 1964, 217); // Швидко поїхати на чомусь. Тарас ударив по коневі і в гніві помчав геть, а за ним увесь полк (Довж., І, 1958, 274); Скочив [Демид] на вгодованого коня і помчав наздоганяти ватажка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 28); // Поспішити, поквапитися куди-небудь. Я помчав коридором до роздягалки (Сміл., Сашко, 1954, 24); — Покличте ординаторку, — наказав він санітарці.. Санітарка й слова не сказала й помчала за лікарем (Ю. Янов., II, 1954, 80).

2. неперех., перен. Швидко поширитися, передатися, прокотитися. І вже, передаючись з уст в уста, покотилось далеко в поле, помчало, поклекотіло в інші.. румунські батальйони й полки: — Він сказав — друзі! (Гончар, III, 1959, 129).

3. перех. Дуже швидко повезти, понести, перемістити кого-, що-небудь. Поки се Пістряк розказував, а сердешного Левурду вже й помчали до ратуші (Кв.-Осн., II, 1956, 182); Яків мерщій ухопив Івася і помчав сонного у хату (Мирний, IV, 1955, 87); Я — твій, коли на бій останній помчать нас коні до мети (Сос., II, 1958, 144); І немов самі ноги помчали Гордія [до Галі] (Крот., Сини.., 1948, 17); // безос. Наш дуб помчало за водою (Стор., І, 1957, 245).

4. неперех., перен. Простягнутися в далечінь, продовжитися, пролягти куди-небудь. Шосе помчало далі, а мені треба було звертати праворуч у степ (Коп., Подарунок, 1956, 20).

5. неперех., перен. Швидко непомітно пройти (про час); пролетіти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 138.