ПОМЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОМСТИ́ТИСЯ, мщу́ся, мсти́шся, док., за кого-що, на кому-чому, над ким-чим, кому і без додатка. Здійснювати помсту над ким-, чим-небудь; мститися. [Самрось:] Оженили мене і, як у того Самсона, половину сили відняли… От я й б’ю Зіньку, б’ю анахтему, на ній помщаюсь!.. (Кроп., II, 1958, 28); [Настя:] За нещастя моїх дітей, за нещастя України! Я над вами помстилася! (Н.-Лев., II, 1956,468); Свирид слухав мовчазний, .. не оповідаючи ні про свої муки, які вона завдала йому, ні про думку помститися на ній за зраду (Коцюб., І, 1955, 146); Вона рішуче просила пустити її за лінію фронту, в партизани, дати їй можливість помститися за батька (Донч., Карб. камінь, 1946, 106); Видко, хтось помстився — пустив «червоного півня» [панові] (Головко, II, 1957, 362); Помстимось тиранові-катюзі! Кари, кари лютої панам! (Гонч., Вибр., 1959, 260); * Образно. Кераміка, — напрочуд веселий матеріал, — помщається митцеві, який недооцінює його властивості (Літ. Укр., 2.II 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 138.