ПОНАБИВА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, док. Заповнити собою багато приміщень або одне приміщення поступово (про багатьох). В селі вже повно військ. Одні вже гріються по строганівських затишках, понабивавшись по цілому взводу у хату, а зі степу все йдуть і йдуть нові піхотні колони (Гончар, II, 1959, 394); // Набратися у великій кількості у взуття (про сніг, пісок і т. ін.). В маленькі черевички понабивалось снігу й було страх холодно (Григ., Вибр., 1959, 36); // Проникнути у великій кількості кудись поступово. — Остюки, бісові остюки понабивались! — лається Купріян Олександрович, але не можна їх вишкрябати звідти (Донч., І, 1956, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 140.