ПОНАБИРА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, а́ється, док.,
1. Зібратися, скупчитися в якому-небудь місці, з’явитися десь (про багатьох). О, де ви такі розумні й понабирались (Номис, 1864, № 6219); Де й купці понабирались?!.. Бачать, що п’яниця, що він не при собі, за три шаги віддасть (Барв., Опов.., 1902, 301); — А киш, проклята! Де це понабирались у хаті кури? (Н.-Лев., II, 1956, 118).
2. чого, розм. Набути чогось небажаного (хвороби, паразитів і т. ін. — про багатьох). — Де це ви понабирались такого кашлю? Може, хто одчинив вікно ввечері? — бідкався Воздвиженський (Н.-Лев., І, 1956, 569); // Перейняти що-небудь негативне у когось (про багатьох). — І де оце молоде покоління понабиралось отієї модної нервовості? (Н.-Лев., IV, 1956, 183).
3. розм. Напившись алкогольних напоїв, сп’яніти (про багатьох). Деякі понабирались, Що й додому не добрались; Між такими був і я, Каюсь, братія моя (Манж., Тв., 1955, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 141.