ПОНАЗБИ́РУВАТИ, ую, уєш і рідко ПОНАЗБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Назбирати багато чого-небудь. Поназбирували слив та й продають по копі відро (Сл. Гр.); Наталочка принесла до шкільного природничого кабінету багато камінців і черепашок, що їх вона поназбирала на березі моря в Євпаторії (Вишня, II, 1956, 337).
2. Привести, скликати в одне місце багатьох. Поназбирувала кумів та сусідів.
3. Набрати поступово багато чого-небудь з багатьох місць, у багатьох осіб. Ви, Миколай Іванович, про мене не турбуйтеся: я собі грошенят поназбираю з вас дурних і буду собі жити, не журитись. Сама відкрию модний магазин… (Хотк., І, 1966, 58); Велика кімната нагорі правила за офіцерський клуб. Столи і стільці поназбирали у селі (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 594).
4. Зібрати поступово багато чого-небудь; нагромадити. — Він [батько] і весілля відбуде, і скриню мою віддасть, і материні подушки; та грошей не дасть нам на розживу ні копійки, дарма що то все ми йому поназбирали (Кв.-Осн., II, 1956, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 146.