ПОНАКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Накли́кати багатьох. — Оце гарно! Понакликала [Лукина] в садок якихсь волоцюг, приходьків та зайдиголов! (Н.-Лев., III, 1956, 328); Івась занедужав. Як божевільна ходе Уляна.. Усіх бабок понакликала, і ніхто нічого не врає (Мирний, І, 1954, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 147.