ПОНАПИ́СУВАТИ, ую, уєш, док,, перех.
1. Написати що-небудь у багатьох місцях. Вона взяла й понаписувала на усіх воротях (Сл. Гр.); Що б сказали усі, якби маляр-художник узяв та над кожним своїм вирисом [малюнком] понаписував: «ну тай хороше яке оце дерево!» ? (Мирний, V, 1955, 383); // Викласти в письмовій формі багато думок, фактів і т. ін. (несхвально). [Вітровий:] І чого ти так любиш все перебільшувати? В книзі понаписував про мене таке, хоч прямо в рай (Корн., II, 1955, 222); [Xоменко:] І що ж він понаписував у тому акті? (Мороз, П’єси, 1959, 144); Він наперед знав: більшість учнів понаписує такого, що не втиснеш ні в тин, ні в ворота (Кол., Терен.., 1959, 28); // Створити у письмовій формі багато чого-небудь. Інший каже: «Давайте попереду грошики, я вам мудрих книжок понаписую» (Кв.-Осн., II, 1956, 487); — Які він чудові вірші понаписував! — радісно додав папа (Мирний, IV, 1955, 340); Вставши о восьмій, він поснідав дома, потім понаписував деякі листи до знайомих (Фр., VII, 1951, 235); — Списки понаписували, а печатку прибити забули? (Гончар, II, 1959, 216).
2. Намалювати багато чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 151.