ПОНАПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Напхати чого-небудь кудись (про багатьох); напхати багато чогось куди-небудь. Буржуїв обступили тісніше, стали обмацувати: — А під шубами тут у вас що? Натуральні пуза чи, може, теж контрабанди понапихали? (Гончар, II, 1959, 74); [Анна:] Січки я нарізала у заступника на машині, ну, та й сіна поза драбину понапихала (Фр., IX, 1952, 99); // Запхати багато чого-небудь у багатьох місцях. Дід скаржився Дорошеві: — Не дитина, а зарізяка росте: повні стріхи понапихав оружія [зброї] (Тют., Вир, 1964, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 151.