ПОНАСУ́ПЛЮВАТИСЯ, юємося, юєтеся, док. Насупитися (про багатьох). Під’їхав калмик-осавул, і козачня, понасуплювавшись, мовчки розступилася перед ним (Гончар, II, 1959, 93); Уже Катря од печі зиркнула раз — сидять [Юхим і Цигуля], понасуплювались і мовчать (Головко, II, 1957, 333); * Образно. Та поночі в хаті як.. Вікна невеличкі, поналатувані; стеля нависла, стіни понасуплювались (Тесл., З книги життя, 1949, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 154.