ПОНАТИКА́ТИ 1, а́ю, а́єш і ПОНАТИ́КУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Нати́кати багато чого-небудь, у багатьох місцях. В темну-темну ніч спустять їх [човни] у рів на воду ще й позв’язують; і не тілько на човнах, а й на стіні понатикають свічок… огню-огню кругом, мов пожежа (Мирний, IV, 1955, 15); Родичі з села посплітають вінки з жоржин і циній, понатикують туди рож (Вільде, Сестри.., 1958, 107); // розм. Посадити багато чого-небудь, у багатьох місцях. Всього потроху посіяли: кукурудзи, трішки пшениці, навіть бавовни. А Настя — та ще й квасолі понатикала (М. Ол., Чуєш.., 1959, 11).
ПОНАТИКА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех. Наткнути багато чого-небудь на щось; понастромлювати.
ПОНАТИКА́ТИ3, а́ю, а́єш, док., перех. Наткати багато чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 154.