ПОНАЧІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і ПОНАЧІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.
1. Причепити до чого-небудь багато чогось, у багатьох місцях. Сашко.. вів її [машину] поволі, за всіма правилами, дивно оглядаючи круглі знаки, що їх поначіплювала міліція на стовпах (Кучер, Трудна любов, 1960, 232).
2. Навішати на що-небудь багато чогось. Поначіпляє [чоловічок] ото тих чіпців на палицю з дзвінком, прикріпленим до її горішнього кінця посеред різнобарвних скиндячок, і йде собі тротуаром довкола ринку (Фр., III, 1950, 55); // Настромити на що-небудь багато чогось. Ми порозмотували вудки, поначіпляли наживку на гачки (Сміл., Сашко, 1954, 73).
3. розм. Надягти на себе що-небудь (про багатьох); надягти багато чогось. — Ви людина освічена. Це зараз запримітиш навіть під отим латаним дрантям, що ви поначіплювали на себе (Н.-Лев., V, 1956, 296); Як великою вже стала, Я сім плахт поначіпляла, Довгі кісоньки взяла У віночок заплела (Гл., Вибр., 1951, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 156.