ПОНЕВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., діал.
1. неперех., ким. Знущатися. Вона сього не стерпить, вона ані одної хвилі не знесе, щоб нею так поневіряв той чоловік! (Фр., II, 1950, 77).
2. перех. Притамовувати, заглушувати. Він поневіряв усяке лихо словом веселим, вона — розсудливим (Вовчок, І, 1955, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 156.