ПОНИКА́ТИ 1, а́ю, а́єш, док. Никати якийсь час. Вернувся [Вітя] до двору, походив, поникав; зайшов у пасіку, ліг горілиць на траві (Вас., II, 1959, 182).
ПОНИКА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПОНИ́КНУТИ, ну, неш; мин. ч. пони́к, ла, ло і пони́кнув, нула, ло, док.
1. Схилятися, пригинатися. Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють (Вовчок, І, 1955, 122); Ольга Дмитрівна закам’яніло поникнула над чоловіком, певне не вірячи в те, що він іде від неї назавжди (Збан., Між.. людьми, 1955, 62); // чим, у сполуч. із сл. голова, чоло, уроч. Схиляти донизу. Злегка чолом поникаючи, коротко мовить Дідона: «Тевкри, одкиньте турботу і страху в серцях не тримайте» (Зеров, Вибр., 1966, 237); Молода жінка не витримала. Поникла головою, зайшлася в мовчазному риданні (Загреб., Шепіт, 1966, 149); * Образно. В боях упертих перед білим гадом із них [комісарів] ніхто не поникав чолом (Сос., І, 1957, 483); // Полягати (про траву, злакові і т. ін.). Поникла трава.
2. Опускатися донизу; обвисати. Він був без кашкета, похмурий, його рівні широкі плечі якось поникли, постать зігнулася, руки гойдались, мов прив’язані (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 92); Уражені [хворобою] рослини в’януть. Спочатку жовкне і поникає верхівка, потім уся рослина поступово буріє (Захист рослин.., 1952, 359); Над Кам’янцем спливало обіднє сонце, і віти з верб поникли, дрімаючи від спеки (Ле, Наливайко, 1957, 163); // Опускатися, лягати на що-небудь. На тачанці поник розрубаною головою на кулемет коваль Максим (Ю. Янов., II, 1958, 240); * Образно. [Русалка Польова:] Потім поникне краса моя бідная, ляже додолу сама… (Л. Укр., III, 1952, 233); // Падати вниз. Порожнечу темноти хапав я.. сам же в глиб поникнув (Тич., II, 1957, 105); // у що, перен. Переходити до якого-небудь стану. Поникнути у задуму.
3. Втрачати силу, енергію, жвавість, бадьорість. Припала Наталка до Уляни, Василевої сестри, і поникла, втративши на мить всю силу (Довж., І, 1958, 91); Його [зерно] ростив на фермі робітник, Не знав числа важким своїм турботам, І все віддав із кров’ю, слізьми, потом, За центи, й сам — від голоду поник (Мал., Звенигора, 1959, 225); Дивись, під тобою і кінь щось поник… (Пісні та романси.., II, 1956, 13); // Ставати пригніченим, підупадати настроєм. Почувши про те, що секретар збирає всіх цих людей, я зовсім поник (Збан., Малин. дзвін, 1958, 160); Завжди легко вразливий, він раптом поникнув і мовчки відійшов до вікна (Довж., І, 1958, 467); // перен. Втрачати барвистість, яскравість, набувати похмурого вигляду. Поникли береги осінні, Дерева гаснуть, мов свічки (Рильський, III, 1961, 197); Трояндовий пливе молодик… Невідомі поникли сади і огні над посьолком [селищем] робочим… (Сос., І, 1957, 98); // перен. Втрачати силу свого вияву; слабшати. Вогонь почав поволі пригасати; десь в однім місці, на сухій гіллячці зможеться, лизне жвавіше — а потім жовкне, золотіє, поникає (Хотк., II, 1966, 27); Перед світом-весною Поникає зима (Рильський, II, 1960, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 161.