ПОНИ́ШПОРИТИ, рю, риш, док., розм. Нишпорити якийсь час. — А ти, Прісько, понишпор трохи по полиці, зазирни у піч, — може, знайдеш поїсти, а ні, то хоч хлібом пообідай (Л. Янов., І, 1959, 141); Коли стражник, нарешті, продерся й собі до сінець, Григора там, мабуть, уже не знайшов, бо вибіг назад лютий, як пес цепний, ще понишпорив очима по натовпу і кудись подався (Панч, В дорозі, 1959, 170); // перен. Копирсатися в чому-небудь якийсь час. Привезли Гната в авто на тартак до машини, він там щось понишпорив ключами і ніби нічого й не зробив, а машина зарухалась, запрацювала (Чорн., Визвол. земля, 1950, 16); Жандарм вичекав хвилину, понишпорив біля рушниці, ляскнув затвором і крикнув: — Марш! (Гжицький, У світ.., 1960, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 161.