Слово "поносити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., перех., рідко. Лаяти, судити кого-небудь. То ж поносили сусіди ту саму сусідку, якій ще недавнечко й стежку до свого двору промітали… (Л. Янов., І, 1959, 305); — Що ми — послідні які, що вона поносить нас, увесь рід? (Мирний, IV, 1955, 58).

ПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех.

1. Носити що-небудь якийсь час. Вже Олена дружечок збира, коровайниці вже досі діжу по хаті поносили, а пан сотник конотопський, Микита Уласович, найняв сліпого скрипника на весіллі грати (Кв.-Осн., II, 1956, 210); // Відносити що-небудь кудись одне за одним якийсь час. — Отож тепер щодня носить [жінка передачі]. Хай поносить (Збан., Єдина, 1959, 144).

2. Перенести багато чого-небудь кудись; позносити. Де Настя — там і Гнат. Жнуть на лану пшеницювін поносить та поскладає в полукіпки її снопи (Коцюб., І, 1955, 23).

3. Носити яку-небудь одежу якийсь час.

4. Зносити, довести до непридатності багато чогось. Як гукнула сестра багатая — Обізвалась доля добрая: — Чи ти ті жупани поносила, Бо я тобі вже других нашила! (Нар. лірика, 1956, 322); — А скільки одежі мені насправляв [чоловік]? Ще й досі не поносила… (Кучер, Трудна любов, 1960, 64).

5. Перебувати в стані вагітності певний час. Коли б оце Мірошниченкові самому довелося поносити дитя, не задавав би їй дурного питання, а різав би норму [землі] як миленький, ще й на гак не поскупився б (Стельмах, II, 1962, 20).

6. Бігти нестримно якийсь час, не підкоряючись тому, хто править (про коней). — Бач, яка цяцька? це через неї мені святки, — мовив Спиридон, показуючи перев’язану руку. — Що ж то таке? — злякалася Настя. — Пусте, — кінь трохи поносив (Л. Янов., І, 1959, 286); Та оце ж і їхав, так «баба-коровниця» дорогу перейшла… Вернувся додому, бо все одно або гілляка приб’є, або перекинусь дорогою, або коні поносять… (Вишня, І, 1956, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 165.