ПОНТО́ННИЙ, а, е. Прикм. до понто́н. Силантьєв і підстаркуватий вахтовий з понтонної команди рефулера, обережно посуваючи вперед то одну, то другу ногу, почали спускатися (Донч., II, 1956, 80); Дніпро котив важкі сірі хвилі, понтонний міст піднімався й опускався під ногами (Ю. Янов., І, 1954, 301); — Ви маєте понтонні засоби? (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 166.