ПОНЬО́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Ньокати час від часу. Поньокуючи на коні, що бігали кружка на припоні по снопах пшениці, Йон скоса поглядав уже на Гашіцу (Коцюб., І, 1955, 251); О. Гервасій покатав льодом; тільки паламар поньокує (Свидн., Люборацькі, 1955, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 168.