Слово "поодинці" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПООДИ́НЦІ, присл.

1. На певній відстані один від одного, рідко. Вищі від усіх дерев стояли тут сосни, часом густо, часом поодинці, з голими, жовтими, як віск, стовбурами (Скл., Святослав, 1959, 14); Хати, мов ластівчані гнізда, тулилися по узбережжю то купками, то поодинці (Чаб., Балкан. весна, 1960, 14); // Один за одним по черзі. Незаможники виходили [з сільбуду] поодинці — один по одному — і мовчки облягали Химочку з усіх боків (Епік, Тв., 1958, 105).

2. Окремо один від одного, не разом. — Кожному поодинці важко чогось домагатися, то треба гуртом (Гр., II, 1963, 355); Як веселкові кольори, що цвітуть, вигравають поодинці і всі разом, — так піднесені нечуваним екстазом всі республіки вперед у нас ідуть (Тич., І, 1957, 275); Плоди найцінніших порід бажано зберігати загорнутими поодинці в папір (Колг. Укр., 8, 1956, 39).

3. Тільки сам по собі, без інших. Поодинці робітник є зовсім безсилий перед капіталом, машина загрожує задушити його (Ленін, 2, 1969, 88); Ніхто з аулу не наважувався ходити до лісу поодинці (Тулуб, В степу.., 1964, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 176.