ПООКРЕ́МО, присл., рідко. Кожний окремо, нарізно. Тільки спільне порозуміння.. може в кождій громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські (Фр., VI, 1951, 37); Чи війна чи інше щось стало на перепоні, так і не зійшлися [Лукія і Дорошенко], так і носять свою любов поокремо (Гончар, Тронка, 1963, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 177.