ПООПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Опустити що-небудь (про багатьох). Розійшлися [Сергій і Богдан], люто погрожуючи кулаками. Поопускали їх тільки тоді, коли зайшов учитель (Мушк., Чорний хліб, 1960, 75); // Схилити, звісити донизу що-небудь (про багатьох, багато чого-небудь). Всі мовчали якось сором’язливо, поопускавши голови (Кучер, Прощай.., 1957, 77); Вже відчули перші холодні ночі, поопускали свої червоні косички ніжні сальвії (Собко, Справа.., 1959, 173).
Поопуска́ти о́чі — те саме, що Опусти́ти о́чі (про багатьох) (див. опуска́ти). А ті троє чи четверо молодиків біля буфету вже не сміялися. Поопускавши очі, поволеньки задкували (Коз., Листи.., 1967, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 177.