ПОО́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поора́ти. Земля чорна копитами Поорана, поритая (Шевч., II, 1963, 390); Жоден мускул не поворухнувся на його широкому, поораному зморшками, густо загорілому обличчі (Гончар, II, 1959, 395); // поо́рано, безос. присудк. сл. Поле поорано, поле заскороджено; Повне і чисте зерно В землю, дощем перемиту, положено, Поки не встане воно (Щог., Поезії, 1958, 352); І в тузі стоїть виконроб, Пругами напруги поорано лоб (Перв., І, 1958, 88); // у знач. прикм. Всюди — тільки чорніє нив’я поораною ріллею та жовтіють лани збитою стернею…(Мирний, III, 1954, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 177.