ПОП’Я́СТИ́СЯ, пну́ся, пне́шся; мин. ч. поп’я́вся, поп’я́ла́ся, поп’я́ло́ся і попну́вся, попну́лася, попну́лося; наказ. сп. попни́ся; док., розм.
1. Почати п’ястися, вилазити нагору. Розсатанілі, з скаженим жахом на обличчі, злиденні останки [війська] кинулись в рів, а звідтіля поп’ялись на вали… (Стар., Облога.., 1961, 36); Тимко, жадібними припадами досмоктуючи цигарку, поп’явся стежечкою, що вела до Прокопа Тетері (Тют., Вир, 1964, 95); * Образно. Шлях широкий, покритий талим снігом, гадюкою поп’явся на гору (Мирний, III, 1954, 75).
2. перен. Розростися на схилах гори, по стінах будинку і т. ін. З одного боку по горі поп’явся лісок, а з другого замчище дивилося на їх [Івася і Карпа] своїм страшним видом (Мирний, І, 1954, 250); Розрісся хміль так буйно, що й піддашок укрив, і на хату поп’явся… (Гр., II, 1963, 372); // Бути розташованим, простягтися на велику відстань по схилу гори, похилій площині і т. ін. Навколо вигону густо наліплено хат у балці, вони поп’ялись і по схилі аж під ліс, і понад яром од греблі (Головко, II, 1957, 189).
3. Вирости, пробитися (про рослинність). На горі, між кущами ялівника, поп’ялась трава (Чорн., Визволення, 1949, 81); // З’явитися, вирости (про волосяний покрив). Чудний той був князь Ратієв, — низенький, осадкуватий, оброслий волоссям, як звір, воно у його не тілько на щоках і під очима поп’ялося, а й на самому кінці носа, мов бородавка, чорнів кущик (Мирний, IV, 1955, 15); — Який же він собою? — спитав Головатий. — Ще молодий, смаглявий… Вусики ледве поп’ялися (Добр., Очак. розмир, 1965, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 243.