ПОПАМ’ЯТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Добре запам’ятати, згадати не раз. — Ти що робив, гаспид, стерво!.. Я ж тебе провчу! Попам’ ятаєш ти мене! (Коцюб., І, 1955, 443); — А хто вас найдужче пограбував, хто забрав у вас останню п’ятчину — я чи спілка! Ви ще попам’ятаєте, хто для вас Іван Руснак і якого він роду! (Круш., Буденний хліб.., 1960, 214); // Згадати у відповідний момент. — Попам’ ятаєте мене, скажете, — брехав Яків, якщо між ними не прозойде [відбудеться] яка драма! (Головко, II, 1957, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 182.