ПОПА́НЬКАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Панькати кого-небудь, потурати чиїмсь примхам, каверзуванням якийсь час.
2. перех. і неперех. Запобігливо догоджати кому-небудь якийсь час. — Дам, дам [чаю]! Ось тільки гітлерівця попанькаю. Денщика послав по вино, а я повинна бігати (Ю. Янов., І, 1954, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 182.