ПО́ПАР, у, ч.: Не дава́ти (да́ти) по́пару кому — не давати перепочинку, спокою кому-небудь; Не знахо́дити (знайти́) по́пару — не знаходити перепочинку, спокою. [Риндичка:] Та за мною парубки, було, так мордуються, що аж попару не знайдуть, аж тини тріщать (Кроп., І, 1958, 507); В цій тиші Григорко виразно чув биття свого серця, що попару не знаходило в грудях, наче хлопцеві снився кошмар… (Ю. Янов., Мир, 1956, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 182.