ПОПА́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Піддати що-небудь дії пари, окропу з метою розм’якшення, очищення і т. ін. [Степан:] Бичем би тебе усовістити, та ще й бича добре попарити, щоб гнучкий був!.. (Кроп., II, 1958, 69); [Мати:] Ось деревій, — ви ж гладишки попарити хотіли? (Л. Укр., III, 1952, 234); Кипів уже казан води, щоб забиту штуку [свиню] попарити, поки ще тепла (Вільде, Сестри.., 1958, 19).
2. Прогріти парою, теплом. Ой їдьте ж ви у ліс по шипшину, Да затопимо медяную баню, Да попаримо челядочку Домну (Чуб., V, 1874, 704); — Якось я захворів і ліг на піч попарити поясницю… (Чорн., Потік.., 1956. 20).
3. обпекти парою або окропом шкіру; // безос. Йому попарило руки й ноги (Фр., IV, 1950, 209).
4. перен., розм. Побити різками, нагаями і т. ін. Та хоч би й попарили, аби б тут, щоб тільки у село не водили, щоб стида меж своїми не було (Кв.-Осн., II,1956, 279); — Попарили [Марка] нагаями та й гайда додому під калавуром [караулом] … Та я б такому бунтареві… (Коцюб., II, 1955, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 182.