ПОПЕНЯ́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до попеня́ 1. Без шапки, він несе в труні своє дитятко І кличе здалека ледаче попенятко, Щоб батька привело, бо треба ж поховать (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 185.