ПОПЕРЕ́Д 1, присл. Раніше від чогось, спершу. Де вже бездольцям тим відрізняти: Ворог ти клятий чи друг… Треба б поперед нам обійняти Ціну народних послуг! (Граб., І, 1959, 98); [Дівчата:] Ти думав, як зодягся по-козацькому та пістоль за пояс, то уже й козак? Еге, наберись козацького хисту поперед! (Вас., III, 1960, 18).
ПОПЕРЕ́Д2, прийм. Уживається з род., знах. і оруд. відмінками. Сполучення з попере́д виражають:
Просторові відношення
1. з род., знах. і оруд. в. Уживається при вказуванні на особу або предмет, перед якими рухається, відбувається або знаходиться хто-, що-небудь. Поперед неї йшов швидко москаль (Мирний, І, 1954, 66); Поперед його хати переходив щонеділі молодий парубок Петро (Март., Тв., 1954, 59); — Чом не ходиш [милий] поперед мій двір, та й улицею? (Чуб., V, 1874, 147); // з род., знах. в. Уживається при вказуванні на особу або предмет, наперед від яких спрямована дія. Едіта зостається над книжкою, але не читає, дивиться поперед себе сумним, темним поглядом (Л. Укр., III, 1952, 57); // з род., знах. і оруд. в. Уживається при вказуванні на особу або предмет, до переднього боку яких спрямована дія. Ставила [хазяйка] страву поперед Устю (Коцюб., II, 1955, 251); Дожидали [мати з дочкою] Кармеля щодня.. Хатні двері відчинилися, і він .. уявивсь поперед ними!.. (Вовчок, І, 1955, 365).
Часові відношення
2. з род. в. Уживається при вказуванні на особу, раніше від якої хто-небудь виконав чи виконає дію. — Пропадуть мої конопельки! — подумала Кайдашиха, — похоплива невісточка попряде їх собі на полотно поперед мене (Н.-Лев., II, 1956, 301); // Уживається при вказуванні на момент, раніше від якого здійснилось або здійсниться що-небудь. От постукали і раз, і вдруге, і утретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю, як і поперед сього було (Кв.-Осн., II, 1956, 71).
Обставинно-означальні відношення
3. з род. в. Уживається при вказуванні на першість кого-, чого-небудь у чомусь у порівнянні з кимсь, чимсь. То був [Василь].. на вигадки, на приклади — поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде (Кв.-Осн., II, 1956, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 187.