ПОПЕРЕПЛУ́ТУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до попереплу́тувати.
2. у знач. прикм. Який має вигляд сплутаного (про багато чого-небудь). — Які товстющі попереплутувані залізні арки! (Н.-Лев., IV, 1956, 258).
3. у знач. прикм. Який відзначається порушеним порядком, порушеною послідовністю (про багато чого-небудь). Оце вийме [сопілку] з пазухи.. І поллються журні звуки якихось пісень, що складалися в маленькій голівці самотнього хлопчини, що залишилися попереплутуваними уривками з недавнього минулого (Головко, І, 1957, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 193.