ПОПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. перех. Пити що-небудь потроху, не поспішаючи. — Бач, де вони примостилися! Зібрались утрьох земляки собі та й… чайок попивають (Мирний, III, 1954, 270); В корчмі сидів самотній Янко і попивав винце (Козл., Ю. Крук, 1950,140).
2. перех. Пити що-небудь час від часу. — Куркулі .. пасіки порозводили, чай з медочком попивають… (Тют., Вир, 1964, 31); — Бачила я його серед німців.. Їздив з ними, горілочку попивав (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 143).
3. неперех. Пити алкогольні напої, випивати час від часу. Він не кається, попиває (Барв., Опов.., 1902, 283); — Може, в пеклі інше діло, В нас сього немає: Жінка гризе душу.., Мужик попиває! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 197.