ПОПИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок. Пищати час від часу. Зовсім близько, немов перелітаючи слідом за ними, попискувала невидима пташечка: «кві-і, кві-і»… (Гуц., Скупана.., 1965, 51); Всі зручніше вмощувалися на гичці, замовкали, тільки дівчата ще попискували та перешіптувались (Кучер, Трудна любов, 1960, 92); Попискує, курличе пташиним пересвистом невсипущий ефір. Микола притискає навушники до вух (Автом., Так народж. зорі, 1960, 100); Кидала [Зіна] скрадливі погляди на лобатого студента в червоній тенісці, що кутуляв вареники, аж вони жалібно попискували (Мушк., Серце.., 1962, 291); Тонко попискував під ногами сніжок, обарвлений рожевими фарбами досвітку і скутий морозом (Грим., Незакінч. роман, 1962, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 198.