Слово "поплічник" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОПЛІ́ЧНИК, а, ч.

1. Товариш, співучасник в якій-небудь почесній справі, сподвижник. [Леся:] Як мало вже зосталося вірних друзів, поплічників! (Сміл., Черв. троянда, 1955, 82); З ним вилетіли його три поплічники в боях за визволення Радянської України від німецьких загарбників (Ле, Мої листи, 1945, 187); Максим Нерчин стояв струнко в урочисто-напруженій шерензі почесної варти, серед своїх поплічників — бойових офіцерів (Рибак, Час.., 1960, 8); // Той, хто допомагає в якій-небудь роботі; помічник, підручний; // Той, хто поділяє напрямок чиїх-небудь думок, дій; прибічник, однодумець. Після того, як сказав своє слово Чумак, котрий розповів про користь від хати-читальні, дуже мало залишилося серед поплічників Лисиці (Речм., Весн. грози, 1961, 201).

2. зневажл. Співучасник яких-небудь ганебних або ворожих дій, учинків; спільник. Двоє отаманових поплічників кидаються до дівчини і стягують гімнастьорку (Бурл., М. Гонта, 1959, 152); Листівка закінчувалася закликом до боротьби з польськими окупантами та їх поплічниками — буржуазними націоналістами (Вільде, Сестри.., 1958, 252); // Той, хто прислужує кому-небудь, готовий допомагати в будь-яких діях, перев. ганебних; посіпака, прислужник. — Коли б ми робили як дома, то й вас тут не було б. На кому б тоді своє півпанське жалування заробили? — акуратно підгрібає [Христина] покіс і косує оком на облінену й розімлілу постать панського поплічника (Стельмах, І, 1962, 553).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 210.