ПОПОГАСА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм. Гасати тривалий час; погасати добре. — І чи раз же то траплялось, що сердешний сіромаха попогасає по городах, ухопить, як там кажуть, шилом патоки та, побачивши на власні очі, що чорт має в світі нічого путнього, покине жінку й дітей, вернеться в курінь (П. Куліш, Вибр., 1969, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 215.