ПОПОКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Кидати багато разів, тривалий час. — Поповозила б ти та попокидала б лопатою оте пісчисько!.. (Л. Укр., III, 1952, 665); — Я на скирді, а баба снопи з гарби кидає… Попокидай снопів, як вона ось-ось розсиплеться… (Вишня, І, 1956, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 216.