ПОПОКЛЯСТИ́, попокляну́, попокляне́ш і рідко попоклену́, попоклене́ш, док., перех., розм. Клясти багато разів, тривалий час. — Тобі, Явдохо, наказ: перебиратись з дочкою у двір.. — Господи! що ми тоді з матір’ю попоплакали та попокляли свою долю! (Мирний, III, 1954, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 216.