ПОПОЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Ламати багато разів, тривалий час.
◊ Го́лову пополама́ти — інтенсивно думати тривалий час, розв’язуючи щось. — Та й «одчоти» ваші поплутані. Господи, скільки я голову пополамав, поки до-шпортався в чім діло… (Н.-Лев., III, 1956, 187); Пополама́ти зу́би об кого-що — зазнати великої поразки. [Сотник:] Півдня тільки було у нас гармат, А то їх всі на покидьки розбили [вороги] Й пішли на гвалт, та з’їли гарбуза: Об нас собі пополамали зуби! (Стар., Вибр., 1959, 554); Пополама́ти ру́ки (рук) — переживати, страждати тривалий час; настраждатися дуже. А то, як вигнала мене свекруха, .. що я пополамала рук!.. (Барв., Опов.., 1902, 483).
2. у сполуч. із сл. себе, перен. Робити над собою зусилля багато разів, докорінно міняючи характер, звички. Щоб стати гідним цієї дівчини, ох, і доведеться йому себе пополамати… (Шовк., Людина.., 1952, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 217.