ПОПОЛОТНІ́ТИ, і́ю, і́єш, розм. Док. до полотні́ти. Легенька краска то вступить їй в обличчя, то зникне, і обличчя пополотніє (Л. Укр., III, 1952, 581); Жандарм узяв паспорт, і враз обличчя його змінилось — він пополотнів, тоді почервонів (Смолич, Прекр. катастр., 1956. 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 218.