ПОПОМУ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм.
1. Зазнавати фізичних або моральних страждань тривалий час; намучитися добре. Попомучившись тиждень, вона таки насмілилась просто піти до його (Н.-Лев., IV, 1956, 231).
2. Докладати надмірних зусиль, виконуючи або здійснюючи що-небудь тривалий час. Двічі за зміну «забурювались» вагонетки, і він доволі попомучився, поки їх поставив (Гур., Наша молодість, 1949, 41); — І радіє Балькаїза Мов дитина, якщо владар За́гадки не відгадає, Попомучившись даремне (Л. Укр., IV, 1954, 191).
3. Зазнавати яких-небудь труднощів тривалий час. — От крамниця наша: збоку глянути, виходить ніщо, правда? А скільки то ми попомучилися по тих базарах, де всяке стерво підстригати мужицьку вовну хоче!.. (Кос., Новели, 1962, 32); // з ким. Доглядати, вирощувати кого-небудь з труднощами тривалий час. Наві-даюсь-таки до Машки [свині].. А скільки я з нею попомучилась! Отакенькою купила (Ряб., Жайворонки, 1957, 44); // з ким. Навчати когось чому-небудь з труднощами тривалий час. Дяк хвалився батькові: попомучився, каже, з ним, поки того апостола витвердив, щось з місяць усе учив, та й то разів скілько у церкві помилявсь (Мирний, IV, 1955, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 219.