ПОПОРЯДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш. Док. до порядкува́ти. [Мартин:] Осьма година, а ти ще не встиг тут попорядкувати! (Фр., IX, 1952, 361); Тривайте, братчики, не так ми сидимо, Ось зараз я попорядкую… (Гл., Тв., 1951, 98); — Ну, поведи ж нас, розумнице, покажи все й попорядкуй, бо тебе батько тут головою настановив (Стар., Облога.., 1961, 64); Василько вичікував, коли розійдуться робітники. Сьогодні він востаннє попорядкує так у колибі, щоб люди про нього добре пам’ятали, і піде (Турч., Зорі.., 1950, 340); * Образно. [Xрапко:] Прибадьорись лишень, Василю! попорядкуй у своїй голові. То з переляку твої думки урозтіч розлетілися (Мирний, V, 1955, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 220.